Понад 25 років тому у Дрогобичі з ініціативи проректора тоді ще педагогічного інституту Юрія Кишакевича була створена Обласна профільна спеціалізована школа. Цей заклад був для автора не стільки даниною моді – відкривати при вузах власні середні загальноосвітні навчальні заклади –, скільки прагненням втілити у життя власні ідеї. Найперше це мала бути школа для дітей з сільської місцевості, яким місце проживання фактично закривало шлях до якісної освіти. Окрім цього, уже досвідчений педагог мав чимало власних ідей, які неможливо було втілити у межах старої школи.
Навіть перший крок, на який наважився Юрій Львович, викликав непорозуміння у тодішньої місцевої влади, адже професор запросив на роботу тільки молодих учителів. Важко сказати, чим би закінчилася справа, якби не підтримка ректора інституту Валерія Скотного та завідувача обласним відділом освіти Ірини Калинець. Спільними зусиллями вдалося подолати інертність чиновників і створити принципово новий загальноосвітній навчальний заклад.
До слова варто сказати, що лише сьогодні Міністерство освіти України планує цілеспрямовано привести в школи молоді педагогічні кадри, щоб зробити їх рушієм вічних реформ, але ця корисна справа знову ризикує перетворитися у формальність. Звичайно, енергія молодих може багато, але лише за умови , що її вдасться грамотно скерувати в потрібне русло. У Дрогобицькому ліцеї багатий життєвий досвід, педагогічний талант та мудре керівництво першого директора стали запорукою майбутніх успіхів молодого педагогічного колективу. Для того, щоб реалізувати своє бачення розвитку нової української школи на практиці, Юрій Львович перші п’ять років на громадських засадах очолював створений ним навчальний заклад, адже продовжував працювати на посаді проректора інституту. За цей час під його керівництвом молодому колективу вдалося розробити та втілити на практиці нові технології навчання: профілізацію навчання, модульно-рейтингову систему оцінювання, літню практику у виїзних таборах, посвячення в ліцеїсти, створити принципово нову систему виховної роботи…
Найкращим прикладом таланту, професіоналізму і життєвої мудрості Юрія Львовича є той факт, що чимало його ідей майже тридцятилітньої давності наші чиновники від освіти недавно завели чи лише намагаються завести у школи.
Одним з перших в Україні Дрогобицький ліцей увів профілізацію навчання. Сьогодні переваги такої системи здаються очевидними, але в далекому дев’яностому році усе було не так просто.
З 1992 року навчальний процес ліцею базується на модульно-рейтинговій системі, яка стимулює учнів до підвищення рівня знань, вводить в учнівський колектив дух змагальності та дозволяє більш об’єктивно оцінити рівень знань. І тільки майже через десятиліття ця система стане складовою навчального процесу в школах, хоч сьогодні уже нікого не треба переконувати в її перевагах.
Під керівництвом Юрія Львовича була сформована принципово нова система виховної роботи, складовими якої стали учнівське самоврядування, педагогічна і навчальна практика, батьківські дні, мандрівки до місць історичної слави нашого народу. Вона була звільнена від багатьох формальностей старої школи, і це не могло не подобатись дітям.
Головним її завданням було виховання національно свідомого громадянина, впевненого у собі, готового до життєвих випробувань. І сьогодні, коли на зустріч до ліцею з’їжджаються його колишні випускники, які знайшли своє місце у житті, поставали учителями і науковцями, бізнесменами і політиками, директорами компаній чи державними службовцями, стає зрозуміло, що запроваджена Юрієм Львовичем система роботи з дітьми себе виправдала. А колектив ліцею продовжує її розвивати і вдосконалювати, упроваджуючи у навчальний процес нові форми роботи, які є суголосними вимогам нашого часу.
Основу сучасного педагогічного колективу Дрогобицького ліцею складають учителі, які формувалися як фахівці під впливом Юрія Львовича. Вони достойно продовжують започатковану ним справу, про що свідчать щорічні успіхи їхніх вихованців, і завжди можуть сказати чимало добрих слів про свого Учителя.
30 вересня Юрій Львович зустріне свій ще один день народження, який цього року межує і з його професійним святом – Днем учителя. Колектив Дрогобицького ліцею щиро вітає свого наставника, бажає усяких земних гараздів і щиро дякує за те, що має змогу мати у житті такого Вчителя.
Ольга Заяць, директор ліцею: «Юрія Львовича я добре запам’ятала ще зі студентської лави. Він п’ять семестрів читав у мене матаналіз, і такі колоквіуми до дев’ятої вечора чи екзамени, як у Кишакевича, навіть у страшному сні не побачиш. Склавши останній екзамен в Кишакевича, кожен студент міг вважати, що диплом у нього в кишені.
Після закінчення тоді ще Дрогобицького педагогічного інституту я вісім років працювала в школах і наші дороги не перетинались. Коли одного суботнього дня зателефонував Юрій Львович і запропонував зустрітися, я просто не посміла не прийти. З того часу почалася наша співпраця в Обласній профільній школі, де усе потрібно було починати «з нуля». Хочу сказати, що ставлення Юрія Львовича до роботи викликало ще більшу повагу до нього: кожен документ проходив через його руки, усе, що стосувалося навчання і життя дітей, не проходило повз його увагу, усі робочі питання він намагався вирішувати особисто. А скільки довелося пережити через скарги і наклепи «доброзичливців». Але разом з тим я кожного дня бачила й іншого директора, який виявляє батьківську турботу про наших вихованців, уміє бути веселим, дотепним і компанійським під час походів чи дружніх зустрічей педагогічного колективу і водночас завжди залишатися мудрим наставником і керівником.
Не можу забути радості однієї з наших учениць, яка захворіла і її відвозили в рідне село на директорському автомобілі, а скільки радості було в очах тих дітей з незаможних сімей, які отримували від директора матеріальну допомогу.
І сьогодні Юрій Львович залишається потрібним: ми чи не кожного дня звертаємося до нього по допомогу чи за порадою».
Роман Хлопик, учитель фізики: «Свої спогади про Юрія Львовича хотів би назвати «Дежавю». Пригадую 30 вересня 1992 року. Я тоді працював на кафедрі теоретичної фізики та методики викладання фізики Дрогобицького педагогічного інституту та другий рік, за сумісництвом, був учителем фізики в ліцеї. Чому пам’ятаю саме цю дату? Тому що тоді вперше зустрівся з суворим проректором Юрієм Львовичем Кишакевичем в неофіційній обстановці. Ліцеїсти того дня ходили вітати Юрія Львовича з днем народження. Чому і я пішов з ними, зараз не пригадую, зате добре пам’ятаю вітання, побажання і медаль «З 25-річчям» (обіграли перевернуте число 52). Саме цього дня в невимушеній атмосфері спілкування з Юрієм Львовичем я вперше відчув отой «ліцейський дух». Невимушене толерантне ставлення проректора до дітей настільки вразило, що у моїй свідомості впав перший камінь з педагогічного фундаменту «радянського» педагога.
Чому ж все-таки «Дежавю»? Тому що через кілька днів подібну медаль «з 25-річчям» можна буде вручати і мені».
Ірина Мосевич, учитель української мови та літератури: «Безпосередньо з Юрієм Львовичем мені вперше довелося поспілкуватися 30 серпня 1992 року, коли тільки прийшла на роботу в ліцей. У цей день відбувалося посвячення першокурсників університету у студенти, а я була задіяна в підготовці свята.
Зайшовши в кабінет Юрія Львовича, відразу не зрозуміла, куди потрапила, бо в ньому було гамірно і все швидше нагадувало гримерну театру. Мене відразу залучили до роботи: мовляв, не сиди, не нудьгуй, а допоможи юним акторам перевтілюватися у свої образи. У цьому, на мою думку, виявилася сутність Юрія Львовича: хочеш працювати – працюй і відразу вливайся в колектив, будь його часткою.
Таким налаштуванням він показав себе як толерантного, демократичного керівника, який разом з тим не допускає панібратства».
Ірина Новожилова, учитель математики: «Пам’ятаю, з якою турботою ставився Юрій Львович до всього, що стосувалося навчання і виховання ліцеїстів. Він, проректор вузу і авторитетний викладач, знаходив час відвідувати мої уроки і уважно аналізувати їх. А професійні поради Юрія Львовича пам’ятаю ще сьогодні.
Згадується також, яким уважним був він, коли діти готувалися до участі в олімпіадах: переглядав виконання завдань, давав рекомендації, в якому напрямку готувати.
А наші загальноліцейські походи в гори з конкурсами, змаганнями, нічною ватрою, нічлігом в палатках…
Згадуються слова мого куратора Мирослави Петрівни Кот: «Якщо Юрій Львович береться до справи, то постійно піклується про неї і доводить почате до завершення».
Ігор Паньків, заступник директора ліцею: «Дивуюся, скільки енергії, сил, завзяття у нашого «хресного батька». Будучи проректором університету і водночас директором Обласної профільної школи, він завжди жив навчально-виховним процесом, був автором численних нововведень, якими ми керувалися у роботі. Велика честь – бути його учнем, бо це людина неосяжної глибини і таланту: педагог і учений, математик і лірик, громадський діяч і патріот своєї землі. Він завжди уміє вислухати, допомогти в скрутній ситуації, підтримати. Це свідчить про надзвичайно важливу рису – людяність. І ми, його учні, щиро вдячні за підтримку і допомогу, за те, що допоміг нам стати учителями».
Віра Підбуська, учитель математики: «Юрій Львович з першої зустрічі вразив інтелігентністю, щирістю і відкритістю. Ніколи не доводилося бачити його в поганому настрої. Думаю, не тому, що його йому ніхто не псував, а через те, що ніколи не дозволяв собі виражати негативні емоції у безпосередніх стосунках з людьми. Тому спілкування з ним завжди було легким і приємним.
Саме з його легкої руки я стала на вчительську дорогу, під його керівництвом вдосконалювала професійну майстерність. У такої людини завжди є чому навчитися, тому й тягнуться до нього як ровесники, так і молодь».
Любомир Борецький, учитель української мови та літератури: « Юрій Львович умів вражати. У студентські роки я завжди чомусь сприймав його, проректора вузу, суворим і аж надто вимогливим. Він і на посаді директора Обласної профільної школи нікому спуску не давав: умів бути на роботі 24 години на добу. Пригадую, як телефонували йому й серед ночі, коли траплялася надзвичайна ситуація, як не залишався наш директор байдужим не лише до навчально-виховних, а й до побутових проблем і учнів, і учителів, як не цурався вирішувати питання не «директорського» рівня. Його педагогічні ідеї були настільки новаторськими, що лише зміцнювали і без того недосяжний авторитет нашого керівника. А керував завжди мудро: давав можливість бути ініціативними, поради ж і зауваження залишав до крайньої необхідності.
І це спочатку було стіною у стосунках, яку поступово зруйнували спільні походи в гори і неформальні наради в кабінеті, корпоративи педагогічного колективу на директорській дачі і спонтанні звернення до директора за допомогою чи порадою.
Він формував з нас учителів нової генерації, які під його керівництвом побудували сучасну українську школу і без міністерських реформ».
